Логотип
empty
Про проект
empty
Біографічна довідка
empty
Книжкова колекція
Сержа Лифаря
1Стародруки VI-XIX ст.
2Авторські видання
3Лифар і Дягілев
4Історія балету
5Лифар та дослідження
  його творчості
6Історія театру
7Історія музики
8"Пушкініана"
empty
Фотогалерея
empty
Балет на WWW
Друкувати Написати нам

ЛИФАР ТА ДОСЛІДЖЕННЯ ЙОГО ТВОРЧОСТІ

"Сучасники називали його "богом танцю", "добрим генієм балету XX століття". Понад З0 років він очолював трупу Паризької Гранд-Опера, на сцені якої здійснив близько 200 новаторських постановок, виховав кілька поколінь першокласних балерин, був президентом Всесвітньої Ради танцю ЮНЕСКО та Французької Академії балету, ректором Паризького інституту хореографії та професором Сорбони.

Його відоме на всіх континентах ім'я, вилучене за радянських часів з вітчизняної культури, нині золотими літерами вписане назавжди на скрижалі історії світового мистецтва, лише в 90-ті роки повернулось на Батьківщину, яку він так щиросердно любив. Це ім'я - Серж Лифар, один з найвидатніших митців нашої епохи, який народився у Києві 2 квітня 1905 року в українській дворянській родині, що мала глибоке козацьке коріння. С. Лифар

З дитинства Сергій закохався в народні пісні, танці, поетичні обряди, щоліта живучи в маєтку свого діда поблизу Канева. Він згадував, як його дід розповідав про героїчне минуле України і показував "пожовклі вицвілі грамоти з восковими печатками, що ними нагороджували Лифарів українські гетьмани та кошові отамани великого Війська Запорізького". Хлопчиком Сергій співав у хорі Софійського собору, вчився в Імператорському ліцеї, потім - у Київській консерваторії по класу фортепіано та в балетній студії Броніслави Ніжинської, яка з 1922 року працювала в "Російському балеті" Сергія Дягілєва.

У 1923 році Лифар емігрував до Парижа і розпочав там свій артистичний шлях у Дягілєвській балетній трупі. Самовіддана праця, фанатична любов до танцю зробили з скромного, допитливого юнака першого соліста.

Після його фантастичних тріумфів у ролях Блудного сина в однойменному балеті С.Прокоф'єва, Аполлона й Івана Царевича в "Аполлоні Мусагеті" та "Жар-Птиці" Стравінського сам Дягілєв порівняє Лифаря з Вацлавом Ніжинським і скаже:
"Лифар не схожий на свого попередника, чекає власної слушної години, щоб стати новою легендою, найпрекраснішою з легенд балету".

У 1930 році двадцятичотирьохрічний юнак очолив балет першого театру Франції, і його багатогранна творчість танцюриста, хореографа-постановника, педагога, репетитора, теоретика й історика балету стала, дійсно, чи не найбільш яскравою балетною легендою нашого століття. Завдяки його натхненній праці балетна трупа Гранд-Опера стала чи не найкращою в світі. Він - кавалер найвищих нагород Франції: ордена Почесного легіону та ордена Літератури і мистецтва ("Командор").

Через усе своє життя Сергій Михайлович (він помер у Лозанні 15 грудня 1986 року) проніс любов до України, рідного Києва, постійно повторюючи, що "навіть прекрасний, блискучий Париж не зміг примусити мене, киянина, забути мій широкий, величавий Дніпро...".

Лифар був полум'яним патріотом України. Під час зустрічей в Парижі схвильовано розповідав про своє дитинство та юність, про перші музичні та театральні враження, наголошуючи, що для нього і зараз немає нічого дорожчого за Київ.

А яким щасливим він був восени 1964 року, коли у Парижі з тріумфом виступав Ансамбль танцю України на чолі з Павлом Вірським, з котрим його єднала зворушлива дружба. Йому належать і справедливі крилаті слова: "Український танець і Київський балет - це перший Надзвичайний і Повноважний посол України, котрий відкрив світові неповторну красу нашої національної культури і щедру душу нашого народу!"

Якось на виставу в Гранд-Опера Сергій Михайлович прийшов у вишиваній українській сорочці. Того вечора йшов балет "Жізель". На сцені розгорталася оповита смутком романтична класична вистава в його поетичній редакції, і він, завжди окрилений, енергійний, життєрадісний, раптом з болем заговорив про свою самотність, висловивши найзаповітніше бажання: "Мрію повернутися на Україну. Проте вдома мене, на жаль, ніхто не знає, а у Франції - забули". Лифар мріяв про той час, коли до Києва як до Парижа, злітатимуться на балетні конкурси та фестивалі артисти та колективи з усього світу. І цей час настав. Незалежна Україна згадала свого сина, повернула його до власної художньої скарбниці.

Влітку 1994 року на сцені Національної опери України відбувся Перший Міжнародний конкурс балету імені С.Лифаря. Новонароджений конкурс, осяяний ім'ям генія танцю XX століття, виявився унікальним. У ньому вперше в Європі одночасно змагалися і молоді артисти балету, і балетмейстери.

Відразу ж після завершення першого конкурсу розпочалася активна робота оргкомітету й дирекції по підготовці Другого міжнародного змагання молодих артистів і хореографів, що мало відбутися в червні 1996 року. Але на прохання вдови Лифаря графині Ліллан Аллефельдт конкурс вирішили перенести на осінь, ближче до сумної ювілейної дати - 10-річчя від того дня, як не стало Метра балетного театру Європи. Назустріч новому лифарівському конкурсу в квітні 1995 року на сцені Національної опери України відбувся Міжнародний фестиваль танцю "Серж Лифар де ля данс", присвячений 90-річю славетного хореографа. Другий фестиваль "Серж Лифар де ля данс" відбувся в квітні 1997 року.

Міжнародний авторитет київського конкурсу, який примусив усю Європу знову заговорити про Лифаря, неухильно зростав і викликав усе більший інтерес балетної молоді та визнаних майстрів. Це промовисто засвідчив Другий конкурс балету імені С.Лифаря, що відбувся в жовтні 1996 року і став новим, важливим етапом на шляху утвердження українського мистецтва в світовому культурному процесі. Якщо у першому лифарівському конкурсі змагалися 55 учасників з 7 країн, то на участь у другому надійшли заявки від 119 артистів і хореографів з 21 країни світу. В жовтні 1999 року відбувся Третій конкурс ім.С.Лифаря, в квітні 2000 - Четвертий конкурс і в квітні 2001 - П'ятий конкурс балету імені С.Лифаря.

Повернення Сержа Лифаря на Батьківщину, котре пов'язане, насамперед, із заснуванням міжнародного балетного конкурсу та фестивалю "Серж Лифар де ля данс", було сприйнято мистецькою громадськістю світу як значний крок України та її культури до реальної інтеграції у європейський художній процес. Проте Лифар повернувся на Батьківщину в дещо ідеалізованій іпостасі, в ореолі патріота, незаслужено викресленого тоталітарним режимом з історії вітчизняної культури. Вся складність, суперечливість, багатогранність цього визнаного реформатора балетного театру XX століття, одного із засновників його новітніх модерністських тенденцій, історика і теоретика хореографії ще й досі залишаються маловідомими. Сподіватися на сучасні праці вітчизняних, а тим більше французьких, мистецтвознавців не дуже реально. Єдина монографія А.Плещеєва про Лифаря опублікована ще 1938 року в Парижі.

Навесні 1995 року на урочистому конгресі Всесвітньої Ради танцю ЮНЕСКО в Парижі, присвяченому 90-річчю С.Лифаря, президент Міжнародної академії балету професор Рене Сервен наголосив: "Ми вдячні Україні, що вона створила конкурс і фестиваль, повернувши нашим сучасникам легендарне ім'я Сержа Лифаря, довгий час забутого і на Батьківщині, і у Франції. Проте, справа честі українців піти далі - вивчити і дослідити спадщину цього генія світової культури, бо далеко не кожна цивілізована нація дала людству таку визначну постать, яка б посіла таке значне місце в історії мистецтва нашого століття".

Юрій Станішевський

Сергей Лифарь Плещеев А. А. Сергей Лифарь. От старого к новому. - Париж : Дом книги, 1938. - 94 с.

Serge Lifar et le ballet contemporain Schaikevitch A. Serge Lifar et le ballet contemporain. - Paris, 1950. - 198 p.

Serge Lifar et son ballet Hofmann R. Serge Lifar et son ballet / Avant-propos de Thamar Karsavina. - Paris, 1953. - 45 p.

Serge Lifar renovateur du ballet francais Laurent J., Sazonova J. Serge Lifar renovateur du ballet francais (1929-1960).-Paris : Buchet/Chatel, 1960. - 275 p.

Serge Lifar et le destin du ballet de L'Opera Schaikevitch A. Serge Lifar et le destin du ballet de L'Opera. - Paris, 1971. - 182 p.



© Публічна бібліотека імені Лесі Українки
Вгору